Отець Андрій, на сьогоднішній день існує велика кількість ікон Пресвятої Богородиці: Казанська, Іверська, Смоленська і т. д. Яка між ними різниця? Хіба Мати Божа не єдина?

Безумовно, кожна ікона зображує Одну й Ту ж саму Матір Божу, Пресвяту Богородицю, Котра дві тисячі років тому народила Спасителя світу, Господа Іісуса Христа, та Котра сказала: «Віднині ублажатимуть мене всі народи» (Лк. 1:48). І саме на цьому пророцтві Діви Марії й ґрунтується православна традиція Її молитовного вшанування. Що стосується різних ікон Пресвятої Богородиці, то ті титули та умовні назви, котрі Ви назвали, вказують на місце чудесної появи того чи іншого образу. Велику кількість ікон Божої Матері та їх розмаїття у деякій мірі можна уподібнити фотографіям однієї людини, але зробленим із різних ракурсів, у різній обстановці, та за різних життєвих обставин.

У наші дні із Церквою пов’язано багато неприємних інформаційних скандалів. Скажіть, будь ласка, чому багато хто із сучасних священників далекі у своєму житті від євангельських ідеалів простоти та нестяжання?

Справа у тому, що Церква – це боголюдський організм. В ній поєднується Божественна присутність (котру кожен може особисто пережити у ході свого церковного життя), та людський фактор. Крім того ми знаємо, що згідно християнського вчення кожна без виключення людина пошкоджена гріхом. Тому інколи деякі зловживання дійсно трапляються, але це не повинно змінювати наше ставлення до Церкви загалом. Якщо Ви, не дай Бог, натрапите на непрофесійного лікаря чи корумпованого викладача вищого навчального закладу, то це зовсім не означає, що медицина – це лженаука, а намагатись отримати вищу освіту взагалі не варто, чи не так? Так само якщо Ви натрапили на священика, котрий недостатньо ревно виконує свої пастирські обов’язки, то не варто розчаровуватись у Церкві загалом. Це недопустиме спрощення та невиправдане узагальнення.

Справа у тому, що у вічі людям впадають тільки ті священики, котрі є настоятелями міських храмів, та котрі постійно на виду. Наприклад, у нашій єпархії близько ста священиків. Із них тільки близько 10-15-ти знаходяться у постійній зоні уваги громадськості. І люди навіть не уявляють, що 90% духовенства – це прості священики, котрі чесно несуть своє служіння Богу та Церкві Христовій на скромних приходах, та далекі від будь-яких розкошів, як земля від неба. Але це, звичайно, не означає, що у місті немає істинних пастирів. Особисто я знаю священиків у нашому місті котрі є справжнім взірцем для своєї пастви.

Хто хоче знайти в Церкві достойного пастиря, котрий своїм особистим прикладом вестиме людину до Бога, той його знайде. Хто хоче знайти якісь негативні моменти в церковному житті, той їх також знайде. За словами апостола Павла «для чистих усе є чистим; а для спаплюжених та невірних немає нічого чистого, але спаплюжені їхній розум та їхня совість» (Тит. 1:15). Для когось стакан води є напівпорожнім, для когось – наполовину повним. Хтось, дивлячись на озеро, бачить лише багнюку по берегах, а хтось – віддзеркалення місячного сяйва. Все знаходиться в оці того, хто дивиться, а «якщо око твоє буде чистим, то й усе тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде поганим, то й усе тіло твоє буде темним» (Лк. 11:34). Тому якщо людина приходить до Церкви із чистим серцем та щирими намірами, вона знайде там Бога та відчує Його присутність, оскільки згідно Євангелія «блажені чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мв. 5:8).

А який сенс у освяченні представниками Церкви машин, осель, офісів? Хіба недостатньо того, що людина, наприклад, вдома молиться та тим самим призиває допомогу Божу на свій дім та сім’ю?

У цьому контексті важливо зрозуміти, що будь-яке освячення не є магічним обрядом, котрий начебто надає освяченому об’єкту надприродних властивостей. Якщо автомобіль освячений, це не значить, що Бог буде з Вами навіть якщо Ви (не дай Боже!) сядете за кермо у стані алкогольного сп’яніння, чи возитимете крадене. Якщо домівка освячена, то це не значить, що покров Божий буде над Вашим домом, навіть якщо у ньому буде чинитися гріх, та буде звучати лайка замість молитви. Зовсім ні.

Зміст цього церковного чина полягає у тому, що людині через освячення її життєвого простору посилається допомога Божа задля захисту від демонічних сил для кращого виконання заповідей Божих та життя у Христі. Нажаль, 99% усіх освячень звершується людьми, котрі не розуміють цих глибинних мотивів. Машину освячують, щоб вона не потрапила у ДТП, оселю – щоб не пограбували, офіс – щоб не було проблем із керівництвом та не вигнали з роботи… Тому варто зрозуміти, що освячення – це посвячення того чи іншого об’єкту Богові. Це, з одного боку, прохання про допомогу Божу, з другого боку, – обіцянка використовувати цей об’єкт у славу Божу, у відповідності до основних заповідей Господніх.

Відомо, що у Євангелії ми знаходимо одну єдину молитву «Отче наш», котру залишив нам Сам Спаситель. Звідки з’явилися усі інші чисельні молитви, котрі сьогодні ми знаходимо у православних молитвословах? Наскільки вони є необхідними, і чи можна звертатись до Бога своїми словами?

Не тільки можна, але й треба. Справа у тому, що молитва Господня «Отче наш» в тій чи іншій мірі поєднує в собі усі нужди людини, як духовні, так і тілесні. Ця молитва дійсно є всеосяжною і кожне її прохання наповнене глибинним змістом. Але ніде у Писанні не сказано, що ми повинні молитись тільки цією молитвою. Апостоли звертались до Бога різними молитвами, а для Самого Христа, як ми бачимо з Євангелія, молитва була чимось більш творчим та спонтанним, аніж якимось фіксованим та незмінним молитовним правилом.

Щодо різних сучасних церковних молитов, то вони зовсім не вступають у протиріччя із молитвою Господньою, а навпаки – дещо розширюють та конкретизують її зміст. Більшість церковних молитов написані великими святими, що мали неабиякий духовний досвід, та їхньою великою цінністю є те, що у їх текст майстерно вплетені слова зі Священного Писання. Але треба усвідомити, що ці молитви потрібні не для того, щоб детальніше «роз’яснити» Богові наші потреби, оскільки Христос казав: «Знає Отець ваш, у чому ви маєте потребу, ще до вашого прохання у Нього» (Мф. 6:8). Ці молитви потрібні для того, аби ми з їх допомогою згодом навчились самостійно формулювати свої молитви від серця, та як пише апостол Павло «завжди у молитві та проханні із вдячністю відкривали свої бажання перед Богом» (Флп. 4:6).

Не секрет, що справжня молитва – це щира та відверта бесіда із Богом. Дитина, перед тим як навчиться самостійно розмовляти, мусить осягнути абетку та первинні мовні навики. Людина ж, що воцерковлюється, також повинна на перших етапах використовувати традиційні церковні молитви аби згодом вона змогла будувати свої відносини з Богом через самостійну молитву, що йде від душі, та від серця.

Що б Ви могли побажати читачам нашої газети?

Користуючись нагодою, я хотів би ще раз поздоровити наших читачів із 1025-річчям Хрещення Русі святим рівноапостольним князем Володимиром, та побажати кожному із нас ніколи не забувати про своє духовне коріння. Крім того, шановні читачі, відповіді на усі свої питання, що стосуються церковного життя, ви можете знайте у літературі, рекомендованій Місіонерським відділом Кіровоградської єпархії, котру можна знайти у церковній крамниці, що знаходиться по вул. Преображенській на території Спасо-Преображенського собору.

За матеріалами газети «Народне слово»