27 серпня 2015 р. керівники двох Єпархіальних відділів Кіровоградської єпархії УПЦ – протоієрей Андрій Шиманович (Місіонерський відділ) та протоієрей Євгеній Назаренко (Відділ із взаємодії зі Збройними силами) взяли участь у громадських слуханнях під назвою «Нове ім’я столиці степового краю», котрі стосувались майбутнього перейменування міста Кіровограда, та котрі відбулись у приміщенні Кіровоградської міської ради.

У заході взяли участь велика кількість представників місцевої інтелектуальної еліти: науковці, журналісти, представники творчої інтелігенції та інші. Протягом слухань всі прихильники потенційно можливих назв міста могли висловити свою думку з цього приводу, було наведено велику кількість аргументів як щодо повернення до історичної назви міста – Єлисаветград, так і на користь інших можливих назв.

У своєму коментарі місцевим телеканалам о. Андрій Шиманович зокрема зазначив наступне:

«Зміна топографічних назв, в принципі, не є справою Церкви, місія Котрої переважно полягає у моральному оновленні та вдосконаленні членів нашого суспільства. Це питання має вирішувати, перш за все, громада міста. Але у контексті тої доволі запеклої публічної дискусії, котра нині розгорнулась навколо потенційно можливої зміни назви нашого міста, Церква могла б стати важливим та впливовим фактором примирення та зменшення градусу ворожнечі між прихильниками та противниками повернення історичної назви – «Єлисаветград».

Цілком можна зрозуміти тих, хто вбачає в історичній назві один із найприйнятніших варіантів. З іншого боку, не можна відмовити у наявності певної логіки та сильної аргументації і у тих, хто вважає, що декомунізація без деімперіалізації на даному етапі розвитку нашої держави є безперспективною ініціативою. І можливим рішенням у цій ситуації могло б стати наступне: надання історичної назви, але із обов’язково чітко зазначеним та прописаним у нормативно-правових документах наголосом на тому, що ця назва дається саме на честь біблійної героїні, святої праведної Єлизавети, матері св. Іоанна Хрестителя, а не на честь імператриці Єлизавети, адже її бажання увіковічнити саме своє ім’я в історії через цю назву також є частиною беззаперечної історичної правди.

Тобто максимальне ототожнення назви «Єлисаветград» із цією великою святою, про котру йдеться на сторінках Нового Заповіту, та максимальне ж розтотожнення цієї назви із імператрицею Єлизаветою Петрівною (що досить сильно дратує більшу кількість противників саме цієї назви), могло б стати тим компромісним рішенням, котре б влаштувало і усі суспільні групи, і навіть усі християнські конфесії. Адже Святе Письмо Нового Заповіту, однією з героїнь котрого є свята праведна Єлисавета, є основним джерелом віровчення і для православних, і для католиків, і для усіх протестантських релігійних спільнот.

З історії ми знаємо, що будь-яку топографічну назву, як і будь-який символ, можна наповнити новим символічним значенням та новим змістом. Так, наприклад, у часи Римської імперії хрест вважався символом найганебнішої страти у імперії, котрої тільки могла зазнати людина. Після ж Голгофської Жертви Христа Спасителя, Котру Він приніс за гріхі людей дві тисячі років тому, для усього людства Хрест став символом спасіння, тобто його внутрішній символічний зміст було радикально змінено.

Тож таке (або подібне) рішення могло б стати важливим кроком до суспільного примирення та надання нашому місту дійсно достойної, вкоріненої у Святому Письмі назви».

Подібні думки, але із аргументацією іншого характеру, виклав у своєму публічному виступі і прот. Євгеній Назаренко, котрий, крім цього, закликав усіх до людяності та взаємоввічливості, нагадавши усім присутнім, що громадські слухання відбуваються напередодні великого християнського свята – Успіння Пресвятої Богородиці, а також саме на тому місці, де до революції стояв величний Свято-Успенський собор м. Єлисаветграда.